Головна     Галерея     Новини, події     ЗМІ (посилання)     Статті     Біографія     Гостьова книга     Контакти   


    Статті / повернутися

Алхімік і мандрівник Юрій Камишний

... Коли я вперше переступила поріг майстерні Юрія Камишного - мені здалося, що я потрапила до лабораторії алхіміка, де прості предмети повсякденного побуту перетворюються на ознаки якогось іншого, втаємниченого буття. Алхімік простоти - так можна назвати цього художника, бо старовинні речі - горщики та прядки, ступи та вишиванки, ці запилені осколки життя наших предків - у особистому просторі Юрія Камишного набувають нового сенсу, а на його картинах оживають у своїй первозданній, сакральній суті і проявляють для спостерігача - чи учасника? - свої втаємничені означення, бо саме в тих простих побутових речах закарбовані радощі й болі, сльози й любов, життя і смерть наших предків.

Старі поліські хати на полотнах Юрія стають вже не просто залишками архаїчної екзотики українського села, вони перетворюються на ковчег буття народу, стають хранителями його генетичної пам'яті. Кожна хата на картинах Камишного, навіть елемент її, вікно чи двері, похилений паркан, стара яблуня над стріхою чи занедбані борті на дворищі - це живі персонажі, які дихають, сміються чи плачуть, і неодмінно розповідають якусь історію, - варто лише прислухатися... чи то пак, придивитися.


Одного разу я запитала Юрія, як йому вдається так просто й невимушено передати цілу історію однією картиною? І Юрій відповів: "Я чую їхні голоси… І я слухаю їх. Слухаю, що розповідають мені хати - їхні історії з болями й радощами, стражданням і любов'ю… і потім намагаюся почуте передати на полотні". Чи не про духовне візіонерство йде мова? Потаємним, невловимим для пересічної людини слухом художник чує мову речей… і карбує живописними символами на полотні ті перекази...

Окремі картини Юрія Камишного - це містичні притчі, які можна читати як символічну книгу.
Наприклад, робота "Жива ще мати в господі".
На перший погляд, картина проста, даруйте, як двері: старі сині напіввідчинені двері, старенькі капці під порогом, до стіни притулилася ковінька, з якою старенька господиня цієї хатки дибає по подвір'ю в щоденних клопотах, виглядаючи з доріг своїх вічно заклопотаних дітей...


Але... придивімося уважніше до символів, що їх щедрою рукою майстер розсипав у простому сюжеті картини. Синій колір у багатьох містичних традиціях - це символ зв'язку з потойбічним світом, із світом богів та духів. (Чому в українських селах двері й вікна малювали саме синьою фарбою - то тема окремої статті. - Г.Б.) Двері напіввідчинені, вони готові випустити нас у зовсім інший простір, де ми знайдемо... що ми там знайдемо? Може, нові сюжети чи нові сенси свого життя? А може, самих себе, загублених в урбаністичних хащах великого міста? Готове взуття і костур, щоб рушити в нові мандри. Чи то символи наших звичок, які треба залишити позаду, щоб пізнати щось нове? А можливо, старі сині двері - то символ того таємничого порогу, який кожен із нас переступає, скидаючи земну оболонку в кінці життя?... Дивлячись на картину, кожен знайде у ній власний сенс. Але головний знак, що його подає нам художник - двері відчинені для кожного, хто наважиться переступити поріг назустріч мандрам і враженням.

...Та й сам художник готовий щомиті вирушити в нову подорож. Бо мандрує він не тільки поліськими селами і не лише в світах своєї творчої уяви. За плечима в Юрія - 27 країн світу, і з кожної він привозить враження і спогади. А дві останні подорожі стали знаковими для його мистецького шляху. Спершу Південна Америка - від екватора до Вогняної Землі, а потім загадкові Андаманські острови, Індія та Шрі-Ланка надихнули художника на дорожні замальовки пастеллю. Так народилася серія "Кольори мандрів".

У наш час цифрових технологій всі мандрівники везуть з інших країн фотоспогади про мандрівки, а Юрій Камишний згадав досвід своїх попередників дофотоапаратної доби, і привіз замальовки - 30 миттєвостей побуту і життя мешканців Південної Америки та Індії, 30 вражень від тривожної і чарівної зустрічі з далекими краями й іншими звичаями...

Дивовижне поєднання оригінальної техніки, м'яких пастельних тонів та буйного різнобарв'я тропічної екзотики - все це переносить спостерігача в світ пригодницьких романів, читаних у дитинстві, і в уяві оживають мрії про далекі береги, синій океан і незаселені острови з дивовижними обрядами. "Муза далеких мандрів" манить кожного з нас пригодами і новими враженнями, і на відкритті виставки відвідувачі зізнавалися, що серія "Кольори мандрів" викликає непоборне бажання самому доторкнутися до краси далеких берегів.
Життя кожного з нас визначається Долею (на Сході кажуть - "Карма"). І щось доленосне є в тому, що саме Юрій Камишний, співець сакарального простору українського етносу, так яскраво й невимушено показує нам загадкову цивілізацію інків та красу древньої Аріаварти через найпростішу і водночас найвеличнішу призму - через побут простих людей. "Храми людського житла" - так називає художник очеретяні й глиняні хатини, які змалював він у своїх мандрівках. Його виставка нагадує нам, чиїми руками створювалися в усі віки палаци й храми, які дотепер дивують і вражають мандрівників.

Кожна мандрівка Юрія Камишного - це віха в його житті митця і людини, сходинка до пізнання власного "я". Він відмовляється від затишку майстерні та спілкування з друзями заради чергового пленеру в забутому поліському селі, він долає кордони й незручності далеких мандрів, аби доторкнутися руками митця і серцем людини до древніх цивілізацій, і в алхімічному екстазі творчості поєднати культури і традиції. Своїми українськими пейзажами, своїми замальовками подорожніх вражень Юрій Камишний відчиняє нам двері до єдиного сакрального простору, котрий єднає серця через кордони держав і океани, попри колір шкіри і віросповідання.
Ім'я тому простору - Любов...


Довідка: Юрій Камишний (м.Житомир) - заслужений художник України, член НСХУ, член Міжнародної спілки художників під егідою ЮНЕСКО, лауреат українських та міжнародних премій.

Персональний веб-сайт:
kamyshny.com.ua



розміщено: 6 червня 2011